чали, як почування розливалось і на струнах оформлене дзвеніло, греміло, било тисячами тонів, устав. Грав для Неї. Забув про все, що довкруги.
Грав свою нову пісню. Пісню про весну і свою велику душу, заковану в каліцьку постать.
Буревійні тони, що переливались найніжнішими запахами землі і цвітів, співали про цю весну.
…вона йшла, бігла зальотно, наче молода панянка. Не оглядалась на те, що ще сніги довкола, що дерева безлисті шарудять свою деревяну смертну співанку зими. — Вона плила по зоряному небі з солоним вітром. Задержувалась коло вуглів людських осель, і тоді — ринви дзвонили тонким переливом дитячу пісоньку втіхи.
…з далеких морів налітали грози і розколювали небо перуни в манісінькі стружки. Грім сколихував землю, що дрижала солодко-млійно. Падали сріблисті, росяні каплі і всякали в чорну, холодну землю, що від радости пучнявіла солодко, благодатно. З розхилених її скибок прозябали голосно ніжненькі паростні зеленої трави та квітів.
…ночами летіли кигикаючи перелетні птахи, а на деревах брунились від пташиного ячання клейкі брості, ніжні, з мяким пушком, наче дитячі личка.
…і в цьому радісному гомоні й шумі потужним тоном зявився він… творець симфонії цих звуків — Христіян.
…ішов придавлено, немов прошак, волік важенні ноги, закутаний у рянтух смутку. Ішов один глейкими дорогами піль. Вітер розвівав його волосся, а дощ покривав чоло таємними борознами болю. Тінь, що тяглась за ним услід, була кумедною тінню каліки. Ішов назустріч Господеві.
…задержався перед Його обличчям. Стояв нагий у світлі Найвищого, без лахміття, без сліду свого ка-
45
