тричний контакт, кинувся писати. Писав свою сонату. Довго в ночі сидів і на білих картах паперу таємними чорними знаками записував свій біль, свою радість і сльози, — свій твір. Твір, що мав дати йому славу, що мав позначити повну людину.
Вранці одержав Христіян цілий жмут листів… Юрко схвильований вбіг у кімнату.
— Чому ти вчора не був у Фільгармонії? Лінгарт казився. Треба було щонайменше повідомити — а так, то вийшов скандал! Твою авдицію мусіли відкликувати. Зараз-же десятки телефонів пішли з запитами, чому не граєш.
— Там маєш з дирекції листа! — показав на велику урядову коперту із знаком Радіової Управи.
Христіян мовчки роздер коперту. Дирекція виповідала йому контракт і працю. Не схвилювався. Усміхнувся блідо і, наче б нічого, перекидав далі стіс листів. Найшов між ними малого, пахучого якимись дивними парфумами, листа. Зацікавився…
Юрко стояв побіч і здивовано дивився на нього. Обличчя Христіяна було ще поганіше, як звичайно. Під очі поклались великі тіні, а все обличчя покрилось попеластою барвою. Більше чітко й грубо вийшли на чолі глибокі брижі.
— Може ти хворий? — спитав Юрко.
— Ні! Я тільки трохи не спав. — Усміхнувся в його бік Христіян.
— Ходи, перейдемося трохи в парку — пропонував Юрко. — Воно й краще так. Там поговоримо дещо. Ходи!
— Не хочу — коротко відмовився. — Лиши мене самого! Зайди ввечір! — І подав Юркові руку.
Юрко здвигнув раменами. Не розумів цього всього. Вийшов збентежено.
42
