До Тогазі підходить молодий поручник, Татіяка, і виструнчившись звітує, що дальші штафети готові до льоту.
— Поручнику — говорить спокійно командор, дивлячись кудись ген поза ганґари — ви перебираєте від мене аж до мого повороту команду третьої бази!
Трохи здивовано дивиться молодий поручник на свойого шефа, та, зустрівшись із його холодними очима, тільки повторює:
— Наказ, — капітане!
— За пів години випустите бомбові штафети до старту. Третя сорок пять їх маршрута. Залишити машину Кіома! — і обернувшись без слова відходить у барак.
Тут жде його вже післанець генерала. Передає без слова звиток паперів та мап і, стукнувши в закаблуки, зникає з канцелрії. Тільки гуркіт мотору авта вказує, що він уже відїхав.
Тогазі кидається до присланих документів. Відчитує уважно письменний наказ генерала до поручника японської повітряної фльоти, Кіомо Тсеніян. Розкидає на столі прислану мапу і довго студіює її, закреслюючи червоним олівцем лінію ворожого фронту.
Ціллю цього льоту є місто Тей-лю-ан, а радше йото велетенські муніційні заведення. Їх треба „пустити”, — значить, залишити південний китайський фронт без муніції.
— …завдання це покладає на Вас, поручнику, сам Найясніший Син Сонця, наш Мікадо — пише старий генерал, і перед очі Тогазі стає ранений Кіомо. Застановлюється ще довгу хвилину, а далі сідає за стіл і пише листа. Коротко і ясно подає свої думки. Кличе до себе дижурного і каже приготовити машину S 317.
Підстаршина підтюпцем вибігає з бараку. Минає
23
