Тридцять облич стає перед командором. Тридцять хлопців, що знають своє діло аж надто добре. Капітан вдоволено вдивляється в їхні очі і передає наказ генерала. Завдання мусить бути виконане за всяку ціну. Коротке обяснення командантам штафет на мапі — і за хвилину тридцять летунів біжить до своїх машин, що стоять у велетенських ганґарах.
На летовищі запалюють орієнтаційні вогні, а служба виточує велетенські машини, що в теміні виглядають на казочних птахів-грифів, на тих літаючих смоків, що їх малюють на лямпіонах, коли на вулицях японських сіл і міст цвітуть вишні, а молодь радісно вітає своє свято весни і квітів.
Летуни ще поправляють свої шкуряні куртки та шоломи, перекликаючись весело проміж собою. Вскакують до машин, що двигтять від швидких порухів пропелерів.
Посередині майдану, побіля розложеного вогню, стоїть командор Тогазі. Прислуга стоїть коло двигтячих птахів, що майже вириваються їм з рук, і дивиться пильно на свого капітана. Тогазі кидає оком на годинник: третя пятнадцять. Дає знак рукою і машини одна за одною, мов яструби, біжать швидко по майдані, а далі, підплигуючи, зриваються вгору. Кожний летун прощає свого командора долонею.
— Банзай! — кричить їм услід Тогазі.
— Банзай! — відповідають голосним криком по-через грьохіт пропелерів його хлопці.
Над майданом піднімається сизий туман мряки, що десь далеко ген на сході рожевіє, мов обличчя розіспаної ґейші. Добрий ранок до льоту.
Першими вирушили сьома й девята штафети. Легко піднявшись угору, зникли в сивій мряці, мов журавлі, що летять над морями.
22
