Від буряного гніву до розпуки І від розпуки до нового шала. Хай Мардука огонь палає досі — Розслаблені роскошами коліна. Жіночі перстні і туге волосся Тебе вже не врятують, Картаґіно! Далеке місто на узгіррях синіх, Де линуть хмари і вітри північні, Тебе приносить жертвою пустині І здобуває нагороду — Вічність.
