Він покотився з опалевих гір,
Важка лявіна тіл людських і зброї,
Етрурії і Ляція простір
Роздерти боєвих слонів сурмою.
І Требія. І Канни. І ганьба.
Двох консулів перед лицем полону.
І кожний раз з Великого Горба
Нервовий марш нового лєґіону.
І скрута знову. Завтра чи тепер
Кінець, що наближається без стриму?
Здавалося, у попелі умер,
Погас вже горячковий огник Риму.
Та клали новобранець і едил
На кожний шлях, що Він по ньому рушив,
Щити, списи, важке залізо тіл
І крицеві холодні леза — душі.
Він спотикався, ранився об них,
І кров гаряча, як піски пустелі,
