просить ся того, кого любить ся! Чуєте, кого любить ся, любить!“
Сего було за богато на одну хвилину. Він притягнув мене горячим рухом до себе, і я мимовільно склонила лице на єго груди.
Чи я плакала?
Я вже не знаю. Жалем, зворушенєм і якимсь несказано гарним, перемагаючим чутєм приголомшена, я майже не памятала ся. Я знаю лише, що він гладив моє довге ненавистне волосє лагідно, лагідно, мов мати нїжною, любячою рукою, і що говорив тихим здавленим голосом якісь успокоюючі, добрі, а заразом — Боже! — і чудно роздражнюючі слова. Слова, якими говорить ся до малих пристрастно люблених дїтий……
Опісля я почула край чола єго уста, почула їх на руках, на волосю; почула, як било ся сильно єго серце, відчула єго зворушену душу — і я схаменула ся. Обгорнена горячою струєю сорому і переляку, я подала ся в зад, відвертаючи паленїюче лице в тїнь, щоби не бачив!
Але він був мов опянїлий.
Обвівши мій стан рукою, впив ся своїми горячими очима в мій вид.
„Пожди ще, русалко!“ шептав пристрастно, „ще хвилину, одну однїську! Хвилину ще! „Я люблю тепер! Доси не любив ще нїколи; Ти також нї? Скажи, пташко, ти також нї?“
„І я нї, доси нї!“
„Так любім ся!“ шептав він…
Він цїлував нечутно кінцї пальцїв моїх, (лице я ховала), голубив до себе. „Нехай, казав, насичу ся сею хвилиною за цїлий час, в котрім мене нїхто не любив… і — на довгий, довгий час! Завтра я від'їзджаю!“
