Нїмецка культура, яка здавна панує на Буковинї, і полїтичне верховодство Волохів від кільканайцяти лїт, на довго здержали розвій рускої інтелїґенциї на Буковинї. Рускі родини інтелїґентні понїмчили ся або зволощили ся, а через те й духове, питоме руске житє не проявляло ся довго таким рухом, якого треба би сподївати ся по частинї руского народу, чисельно найбільшого на Буковинї. Ледви в остатнім десятку лїт поміж буковиньскими Русинами зазначив ся живійший рух, котрий певно чим раз далї буде рости. Таланти на ріжних полях, отже й на лїтературнім, починають звертати ся в бік Русинів і працюють для Русинів, через що у тих вступає надїя на нове житє.
Серед таких буковиньских обставин Ольга Кобиляньска, котрій — на мою думку — поміж теперішними нашими писательками належить ся безперечно одно з перших місць, була би рішучо стала писателькою нїмецкою, а не рускою, як би не щасливий припадок знакомства
