дом нї голодом. Або нехай би були віддали братови батька, як оба того хотїли! Але тепер посилати мене до них, коли один не хоче про мене нїчого знати, бо з мене зробив ся „панич“, а другий хто знає чи й живий?… Тепер, коли сьвітло знаня і иньшого житя розкрило ся передо мною, коли стою так близько до свого „полудня“, оставити мене на ласку й неласку недолї, се не в пору жарт! Впрочім я не домагаю ся їх добра, лише свого. Прикро се лише на стілько, що я на те спустив ся. Як би не се, то я робив би собі мало що з того; жив би так, як доси. З своєї школярскої працї, а не їх хлїбом.“
„А на стрийка зовсїм не надїєтесь?“ спитала я.
„Нї. Се темний чоловік. Він каже або йти на мужика, або як вже в пани, так іти на попа. Иньший стан в него підлий. Каже: висисає мужиків!“
Він замовк, роздражнений, а я не могла здобути ся на якісь єго настроєви відповідні слова. Менї було єго жаль і я була цїлком перенята єго долею. Она була подібна до моєї, мов одна крапелька води до другої, і лучша лише тим, що він яко мужчина мав вартість, а я яко женщина нї!
Перед нами уставляли ся пари до кадриля і декотрі з них, обглянувшись поза себе і побачивши нас побіч себе, споглядали на нас цїкаво. Він замітив се і звернув ся заклопотаний до мене,
„Я поганий самолюб!“ сказав. „Оповідаю вам Бог зна що за себе і не бачу, що ось ту творить ся. Ви би може й гуляли, як би“… Він
