Чи він не спостеріг, як за нами звертали ся голови поважних матрон і мужчин? Я не сказала би, що звертали ся з злим виразом! нї! але все-ж таки звертали ся!
Він не бачив нїчого.
Ступав собі так свобідно, майже гордо, мов провадив Бог зна кого! А я певна, що він біля мене, була і собі не меньше гарно настроєна. Раз стрінули ми і Лєну з якимсь панком і она усьміхнула ся до мене значучим усьміхом.
В тій самій хвилї глянув менї Орядин допитливо в очи.
„Я й забув спитати ся в вас“, казав він, „як вам подобала ся концертова музика?“
„Добре“ відповіла я, але я відчула, що він хотїв щось иньше почути, н. пр. чому на моїх очах були хоть і як слабі ознаки плачу?
„Я люблю музику“ говорила я далї, не звертаючи увати на єго допитливий погляд, „і жалую доси лише того одного, що не вчила ся єї.“
„А в иньшім ви щасливі?“ спитав нїби жартом.
„На такі питаня треба богато відповідати. Передовсїм треба мати і дар бути щасливим.“
„А в вас того дару нема?“
„О, противно!“ відповіла я живо „я би навіть важила ся сказати, що в мене є дуже великий дар до того. В деяких хвилях відчуваю так виразно, що я властиво натура страшно жадібна житя! Берусь за все надто горячково, так мов би менї не мало стати досить часу, щоби всего зазнати. Добра і зла житєвого! Що се таке?“
„Се вже вдача така“ відповів він і єго очи промайнули палко по менї. „Я не можу сего о собі сказати. Менї чогось зовсїм не спішно зна-
