него в дивній суміши горя і втїхи. Він стояв з другими молодими людьми посеред салї і дивив ся на тих, що танцювали.
І я танцювала, ведена зручною рукою, легко, ледви дотикаючись помосту. Панок мій шептав менї раз-по-раз до уха, що гуляю знаменито і що я „прегарний мотиль!“
Я сьміяла ся. Я сьмію ся завсїгди, коли менї приходить ся таке слухати. Лєна каже, що се негарно сьміяти ся панам в лице, але-ж я не можу їх за те подивляти! Насьмію ся з них добре, насьмію ся і поверну спокійна до дому.
Минаючи в танцю Орядина я уникала єго погляду. Бояла ся з ним стрінути, хоть хотїла того. Ах! я не розуміла вже себе добре. Я мов потонула всею душею в якусь весну! мов перебрала ся в якийсь цїлком новий препишний стрій!
Підчас малої павзи в танцях, надійшов він до мене.
„До вас годї добити ся“ говорив усьміхаючись. „Я жду вже пів години і дивлю ся, коли лишуть вас в супокою, та ледви діждав ся.“
З тим подав менї рамя і ми пішли, як богато иньших пар, проходжувати ся по салї. Він говорив менї щось про танцї і що не танцює, а я завважала з зачудованєм, що на нас звернули ся всї погляди і слїдили цїкаво. І чому-ж дивили ся так всї на нас? Чим ріжнили ся ми від других пар? Може я справдї така „велика“, як Лєна нераз мовила, і впадала при нїм в очи? Але нї! Я лише трошки висша і тонша від Лєни — так се не могла бути та причина; а він був гарний і елєґантний, ростом трохи висший від мене — і я не могла так „страшно“ при нїм виглядати!
