Але я любую ся і грою других. Пю-упоююсь нею, мов любощами живої істоти. Плачу з незглубимого смутку і кріпшаю. Справдї я кріпшаю, почувши голос музики. Відчуваю, як з нею враз піднимають ся якісь голоси в моїй душі і злившись з нею в одно, дзвенять одною піснею. Тодї здає ся менї, що се пісня моєї істоти…
Я не могла підчас єго гри відорвати від него погляду.
Як же прегарно грав він, а і сам який був гарний!
Моє серце рвало ся до него, обнимало єго! Чи єго? Чи ним викликану прекрасну гармонїю? Сего я вже не знала виразно. Знала лише те, що серце моє було переповнене чимсь сильним і що тому він був винен! А він мабуть відчув мій погляд, відгадав. Раз мусїв через хвилину в грі станути. Підчас того звернув голову саме в ту сторону, де я сидїла, і єго погляд спинив ся на менї — так гарно! Менї станула вся душа, всї думки в очах, а він усьміхнув ся очима. Поздоровляв мене так. Опісля здавало ся менї, що вираз єго лиця зміняє ся, так мовби відкрив що в моїм лицю.
З моєї памяти виринули нараз тїтчині і вуйкові болїсні слова і мій вид затемнив ся слезами. Я опустила повіки, а він потягнув різко смиком по струнах…
Коли скінчив грати, посипали ся грімкі оплески. Він склонив ся потрохи змішаний і відгорнувши волосє з чола, зійшов утомлений в салю.
|
|
По концертї почали ся танцї. Сим разом обходили они мене мало. Я шукала єго. Моя цїла істота розуміла тепер лиш єго одного, линула до
