Она засьміяла ся так, як перше, а вуйко обізвав ся журливо:
„Ти все лїпше знаєш від тїточки, Наталко, все, що до крихітки. Тому завдаєш їй неустанно жалю твоїм премудрим поведенєм. Не знаю, звідки набрало ся в тебе тілько того розуму. Іди! іди і поглянь в зеркало, щоби ти знала, як злість і впертість окрашають дївоче лице. Ти гадаєш, що то добре, що ти слухаєш тілько свого власного розуму, що робиш тїтцї все на перекір? Ти повинна іти на слїпо за єї приказами, не повинна і писнути! Все, що она робить, робить з пляном; а тепер іди і принеси менї з кишенї моєї будденної камізельки оленеву шкірку до окуляр. Але нї; погоди!… Чи ти знаєш, хто Орядин є? Знаєш н. пр., що то таке социялїзм? Доки він нїчого певного в руках не має, доти він нуля, і доти не повинен анї женити ся, анї дївчинї про любов говорити. Се теж якісь передвчасні зворушеня, котрі я зовсїм не похваляю. Як буде вже мати свій кусень хлїба, тодї най приходить; а тепер — іди!“
Я пішла.
„Ти бачив єї очи, Мілєчку?“ чула я ще. „Бачив, як побілїла? Імпертинентне, завзяте сотворінє!“
|
|
Орядин брав дїйстно участь в концертї. Грав на скрипках якусь чудову угорску фантазию в супроводї фортепяну.
На мене має музика ще з дитиньства сильний вплив, і я була би найщасливійшою людиною в сьвітї, коли би мене були музики вчили. Та ба!
