раз-пораз, говорячи, що обставини творять з чоловіка то, чим він є.
Я би вірила єму; ах, я би вірила єму!…
На заходї, саме над „чорним яром“ і над великаньскою горою, подобаючою на піраміду, а зарослою лїсом, палало небо червонявим золотом. А там далї, де „зубчаста Лиса“ злучала ся з білявою скалою, там стелили ся по небі прозорі, зеленяво-синї пасма хмарок…
Воздух напоєний пахучою сьвіжостию, а земля ще дише вогкостию, викликаною коротким наглим дощем…
В моїм серцю немов весна прокинула ся; сама дивую ся своїй веселости, любую ся сама веселим сьміхом своїм…
Я знов єго бачила. Чула голос єго знов. Обміняла ся знов думками з ним… Ах, я тому така весела!
Але чому він при Зонї так здержує ся, а Лєну чому майже іґнорує? Зо мною він знов иньший. Весело-зворушений, слїдить за кождим рухом і словом моїм. Часом мішає ся. Тодї й менї стає нїяково і я паленїю…
Інтелїґенция нашого місточка давала на добродїйну цїль концерт (в користь убогих дїтий) і на бажанє вуйка ми мусїли всї на нїм явити ся.
„Концерти снують ся людям по голові“, нарікала тїтка сердито, „і то не скорше або пізнїйше, лише саме в той вечір, коли я мала собі ладити білє до праня! Що менї до того? Якого лиха менї там іти?“
