Довкола нас гамір, музика, розмови, сьміхи, а ми наче понїміли. Він зняв мовчки капелюх з голови і відгортав волосє з чола. Трохи згодом почула я єго погляд на собі.
„От-що тепер сказав би я до хвилини?“ обізвав ся він.
„Що?“ Я глянула на него спокійно, вижидаючо.
„Сказав би: Трівай іще, ти така гарна!“
„Чим гарна?“
„Тим, що переживаю єї з вами.“
Я не відзивала ся, а він, потроха зворушений, говорив далї:
„Другий просив би вас в тій хвилї о прощенє, а я користаючи з кождої хвилини…“
„Чому о прощенє?“ перебила я єму здивована.
„Ну, за моє здоровленє колись-то, коли я вас не пізнав перше по законах етикетальних, а так лише.“
„З чутки?“ Се слово вимовила я мимоволї гірко. Завдяки любови моєї тїтки, я не тїшила ся найлїпшою славою між знакомими.
Мов переляканий підвів він голову і видивив ся на мене.
„Ви мене не зрозуміли“ сказав опісля лагідно. „Менї, правда, лучило ся чути дещо про вас, але що я всяким поголоскам недовіряю, то не повірив і тим про вас і не виробляв собі нїякого суду про вас, т. є. аж до сеї хвилини, коли я міг отсе прочитати. За се також вибачте менї.“
З тими словами виняв хутко з грудної кишенї свого пальта малий зошит, котрий я на перший погляд пізнала, і менї з лиця зникла
