Побачивши мене, що стою ще нерішена, до кого прилучити ся, Зоня обзирнула ся довкола себе.
„Де Василь дїв ся?“ спитала бистро: „Василю!“ кликнула нетерпеливо, а трохи згодом віддалила ся від нас, розглядаючи ся на всї сторони живо.
Відчувши, о що річ іде, менї стало нїяково, і я була готова підійти до панни Мариї, але тут схопила мене Лєна за руку.
„Пожди — мовила — не бачиш? Зоня хоче тебе познакомити з Орядином. З ним лучше забавиш ся, як з панною Мариєю, він і так казав менї колись то, що рад би тебе пізнати. Панна Мария розбесїдувала ся так живо з професором Льорденом, що було би нечемно переривати їм бесїду!“
„А я таки піду до неї“ відповіла я холодно. Я вже зрозуміла, чому й она бажала мене позбути ся, бажала знакомства мого з Орядином. Она не любила мене коло себе, коли який мужчина зближав ся до неї. Зонї она не бояла ся, бо була гарнїйша від неї. Тепер она держала так сильно мою руку мов клїщами.
„Яка ти!“ сьміяла ся на-силу. „Мабуть нинїшний комплємент Льордена, що подобаєш з твоїм волосєм на „Льореляй“, сподобав ся тобі так, що ти хотїла би єго ще раз почути? А от дивись там вже іде Зоня.“ І справдї почув ся десь Зонин голос біля нас.
„Я би лише рада знати“, гомонїла она „чому ти нас покинув!“
„Не вже ти за моїм товариством скучала?“ чути було відповідь троха іронїчну.
