такими, що числять ся в потребі і „з атомами“! Сукнї, полишені менї бабунею, були з тяжкого, коштовного атласу, який тепер дістав би лише за грубі гроші. Колдри з такого атласу, се чистий „капітал“. Так і чому не придбати єго своїй донцї? Яким же правом і яким способом? се вже річ маловажна. Як практична жінка і як Нїмкиня любувала ся она лише у фактах.
„Ти нинї очивидно в дуже сьвяточнім настрою“, почала Лєна знов по короткій хвилинї, підчас котрої я перемагала в собі гнїв і обуренє, а перейшовши попри неї, не глянула навіть в ту сторону, де стояла. „Ти ступаєш так гордо, мов би ти справдї була яка Медічі або Стуарт. Ха-ха-ха! Але они мали певно більше крови в лицю і не мали рудого волося… Оно тобі все не поможе!“ просичала врештї явно. „Один кадриль дасть ся тобі в знаки, а може не будеш єго й зовсїм гуляти. Ми-ж прецїнь знаємо, що за тобою молоді хлопцї не дуже рвуть ся. А ти так зараз впадаєш в очи, коли не гуляєш… Ти така велика — і ми мусимо за тебе встидати ся!“
Менї ударила кров в лице.
„На чиє бажанє йду я?“ спитала я.
„Розуміє ся, що на бажанє тїтки і вуйка! Они мають з тобою добрі заміри: та лише ти, бач, якась така нещасна!“
Я усьміхнула ся гірким сьміхом.
Угадала!…
|
|
Вступаючи в салю, спостерегла я мимоволї відразу Зониного свояка, чи як єго там звуть, Орядина. Він стояв при дверях сальону з кількома панами і розмавляв. Переходячи попри него, я почула єго погляд на собі. Опісля ми глядїли
