Недавно Лєна вернула з родичами до дому, а вчера принесла вже й новину, котрою заінтересував ся цїлий дім. Від трьох років мешкає біля нас богатий надлїсничий з донькою. Познакомивши ся з нами, живе з вуйком в великій приязни, а донька єго Зоня, гарна, енерґічна, бистроумна дївчина єсть найлїпшою товаришкою Лєни. Спершу видїла лише мене. Зі мною говорила, менї звірювала ся, мене до себе запрошувала, що хвилї прибігала, Лєни наче й не замічала. Разів зо три лучило ся Лєнї відвідувати єї без мене. З того часу Зоня наче не та сама супроти мене. Похолоднїла, стала горнути ся більше до Лєни, усьміхала ся іронїчно, коли я виявляла деякі з своїх поглядів, а остаточно дійшло до того, що ми одна другій остали ся лише якимись „добрими знакомими“.
Знать, не умію собі зискувати людий, як тїтка каже. Не так, як Лєна. Она вміє і приговорити, присїсти, попросити, і засьміє ся в потребі, і заплаче, а яка вже ввічлива! нераз мало під ноги не підстелить ся.
