вибране, якісь прегарні женщини і мужчини, в ріжних строях.
Поміж ними всїма — я.
Лише на кілька хвилин.
Прекрасно убрана, в строю властивім лише моїй істотї, красна мов сонце. Я не бажала би слїпити своєю красою — о нї! — я хотїла би лише бути красою; прояснитись нею. Краса жінки не повинна бути лише на те, щоби викликувати любов… а коли була би вже лише на те, так нехай би в менї залюбив ся якийсь такий, що не любив ще перед тим нїякої женщини. Я не хотїла би, щоби за мною сягнуло зараз сто рук, зрозумілись на менї всї. Нї, лише один нехай би відгадав мене мов ту загадку…
Се сьмішна мрія!
В моїй душі повно мрій, богато образів, барв… Коли би я вміла музику, котрою упоюю ся, то укладала би все те в мельодиї. Декотрі з них було би дуже, дуже трудно відограти…
На заходї, на гранчастім верху зеленої гори стоїть столїтний, одинокий дуб-великан. Височенний, сильний собі, гордий такий! Коли сонце зайде за гори, а небо ще мов огнем палає, вирізує ся він виразно на нїм.
Дивлячись туди, здає ся менї, що він рушає ся, що прикликує мене незамітно до себе, і мене тягне до него дивна, дивна туга. Він там стоїть сам, а я тут.
Як страшно самотно жити! Нї лучше сказати, як страшно жити в слїд за другими!
