краси; що який небудь мужчина буде єї так любити і шанувати, як єї любить і боготворить Марко.“
„Ага, ти хочеш сказати, що она була все така примхувата і зарозуміла? Ну, се й не таке велике диво, що она єму подобала ся. Жінки знають ріжні способи, як придбати собі мужа; хто єї там знає, як она собі поступила? Они побрали ся зараз по єго поворотї з Індиї і не були заручені з собою хоть би і три недїлї. Чи се годило ся так?“
Він змішав ся сильно.
„Павлинко, даруй, але менї здає ся, що в тім нема нїчого нечемного.“
„Так? Она повинна була приїхати до нас, заким він ще вернув до дому, і заручини і вінчанє повинні були відбути ся під моїми очима!“
„Коли-ж бо він не хотїв, щоби розлучали ся знову і тому побрали ся так скоро. А що в них не було весїля такого, як ти собі думаєш, то річ иньша. Обоє не хотїли того. Але проте люди поважають їх. А відтак коли-б ти бачила, Павлинко, як у них по паньски, як він прибрав н. пр. єї комнату, яка в неї біблїотека, як они“…
„Жиють прегарно!… Ха-ха-ха-ха!“ перебила она єму глумливо, а відтак додала: „Не знати, чи була би така щаслива з тим своїм першим любовником. Менї здає ся, що нї, бо він не такий, щоби дав собі по голові танцювати. Єї нїби любив, а у другої грошики взяв. Впрочім я єго і знати не хочу. Ти знаєш, Мілєчку, що він на мене казав? Я дізнала ся о тім аж недавно. Він казав, що в мене такий язик, що коли-б я вмерла, то єго треба би з-осібна убити! Чи ти чув щось подібне? Ну, вже як я єго ненавиджу і як погорджую ним, то єму більше не
