щось від себе? Гей, якже се погано і негідно чоловіка, але до того ми все такі за великодушні, Діяно! Чи ждати на того з Індиї і „взяти“ єго? Але-ж бо тодї, коли він пізнав єї, не були ще в єї душі повривані струни, котрих гра сама настроїла єго так супроти неї. Тепер они повривали ся в неї і она обманила би єго собою. О, се буває так завсїгди. Одна неміч тягне за собою і другу, так як одна лож тягне й другу за собою. Виходити замуж тому, що женщинї не остає ся нїчо крім того, значить те саме, що зневажати мужчину і понижати єго в вартости. А того она не хоче вчинити. Єму нї. Она єго надто поважала, а за много любила. Єї серце переповнене для него несказаною любовю і красою, а в деяких хвилях здавалось їй, будьто би він пересилав їй свої мрії, прегарні, переткані якоюсь нїжною, ледви зрозумілою, тонкою любовю і красою єго независимої, замкненої душі. І она відповідала єму також мріями. Н. пр. коли сидїла сама в сумрацї своєї тихої вязницї, уявляючи собі єго своєю буйною уявою десь далеко на полудни. Відповідала також так. Мріла, що коли він поверне, то привитає єго не тим, що „ждала“ на него, а тим, що працювала і що єї сила розвинула ся вже і пливе бистрим потоком також до „полудня“. І він зрозумів би єї і був би з неї гордий і все сплелось би в якусь пишну картину і в якесь невимовне щастє…
А так?
В нїй задавили то, що єї могло повести до „полудня“, що грало вже з дитиньства тисячними тонами в єї душі. Вбили то, що живило єї духа і могло заступити всю роскіш сьвіта, в чім
