Вкінци втомила ся і кинула рискаль від себе; змучила ся добре. Але она любить таку втомляючу фізичну працю, в котрій буває цїле тїло в напруженю; се приводить і зворушений ум до рівноваги. Впрочім она здорова і дужа і таке занятє їй приємне. З руками, сплетеними над головою, приглядала ся деревам, чи не розвинуть ся вже далї? Там недалеко неї находила ся арфа еольска, але саме тепер мовчала. Воздух був цїлком спокійний. Своїм сумним зітханєм пригадувала їй все той вечер, коли Марко від'їзджав і она прислухувала ся кождому з єго рухів. Ну, раз поверне він уже на завсїгди до свого дому, і зажиє тут, се знає она.
А що стане ся тодї з нею?
На єї устах появив ся прегарний усьміх і горяча полумінь розлила ся по єї лици. Она не знає, що. Впрочім чого їй журити ся вже від тепер? Она чує ся такою свобідною і сьвіжою на силах, бодай тепер, що не хоче нїякими плянами заморочувати отсю прегарну хвилину. Слава Богу, що вже настала весна, і снїги зникли, а то єї переслїдувало нераз чутє, що не дочекає ся єї. Правда, зимові днї тягнули ся безконечно довго і були переповнені одностайностию і скорботою, вичерпували часто всї єї сили, всю єї тривкість, а погана якась туга так і пожирала єї. Але тепер їй мило і серце єї повне надїї.
Якої?
Ах, она єї не розбирає! Може тому, що она остатними часами жила лиш у своїй улюбленій працї т. є. в писаню, і була майже переконана, що та звістна повість, відослана перед кількома місяцями, тепер принята, бо коли
