Написав, написав! саме тепер, коли була мов громом побита, втомлена до крайности і коли чула ся нужденною мов та собака. Написав! Єї обгорнуло почутє вдячности і она притиснула єго лист майже пристрастно до уст.
Коли-б він тут був, або коли би був цїлком не від'їзджав, то она була би щаслива і не томилась би якимись хоробливими чувствами. Вже сам спосіб єго бесїдуваня мав у собі для неї щось успокоюючого; ох, перед ним она би й похилила голову покірно і то не болїло би єї!
Але що з ним? Чому з єго слів видко такий сум, і чому єго переслїдує погане передчутє? Коли такий чоловік, як він, заговорить тужливо, то на тім мусить щось бути. Она вірить в передчутя.
Він стоїть перед єї душею живо, мов би глядїла на него. Майже негарний, а зпоза окуляр шукають єї єго ясні допитливі очи. Він замкнений, вражливий, на дрібницї байдужий, але супроти себе строгий аж до жорстокости, а задуманий так часто!
Такий він.
Він журить ся о неї. О Боже, отже о неї боїть ся хтось на сьвітї! Она була-б і розсьміяла ся і заплакала відразу, так усї струни були в нїй розстроєні…
Она єму напише все, як він собі бажає, і успокоїть єго…
Попросить також, щоби дїйсно згадував єї, коли побачить красу тамошної природи, коли над ним засияє зористе небо Індиї і він може буде глядїти на срібні филї Ґанґеса. Він не знає, як єї душа бажала краси і зміни, як она бажала роз-
