Як же видивив ся там на неї, мов би побачив єї вперше в житю! Правда, она стала єму цїлком чужа, так само як і він не був для неї вже тим колишнїм Василем з бунтівничою душею і ідеально-гарними думками, за котрим з жалю раз мало що не збожеволїла! Тепер — за два, три роки перестануть себе й знати. Так буває звичайно. Тепер стане єму Полька тим „морем“, в котрого золотих филях буде купати свою душу, спрагнену „любови“.
Гай, гай, як все гарно склало ся!
Она була би то говорила цїлому сьвітови, щоби чули всї і добре все затямили. Нею запанувала якась дика веселість і она чула ся сильною мов львиця. Відтак задержала ся на хвильку і задумала ся: Куди тепер?
Усьміхнула ся.
Однаково куди; куди небудь.
Єї не ожидав нїхто. Могла йти і йти, доки би з утоми не повалила ся; то не викликало би в нїчиїм серцю жалю.
Она йде скоро, мов би хотїла утечи перед тим, що перед хвилею пережила, мов би оно йшло крок в крок з нею, гуляло кругом неї. Она з своїм гладким, шелестячим, довгим шлєпом, з великими пожираючими очима, а він з ложею на устах і на чолї… Гай, гай! як все гарно склало ся!
„Я не нещаслива“, силує ся втихомирити себе що крок і підносить гордо блїде лице. „Я лиш сама.“ І що-ж на тім? Слово „нещастє“ придумав якийсь безсильний чоловік, оно приняло ся і находить відгомін. Чи ослабати їй длятого?
Всюди кругом неї клекотить житє, розлягає ся безладний гамір людскої товпи, розмови, сьміх і дзвінки. Елєґантні санї мчать ся блискавкою
