раз читаєш, хоть мама вже кілька разів казала, що Гайне не є для молодих дївчат.“ — Нараз розьміяла ся. „Справдї, се рудаво-золотисте волосє, зеленяві „морскі“ очи… Знаєш, що? Спродай цукорничку, купи собі гарфу і гребінь і йди між Нїмцї.“
Не знаю, як я в тій хвилї виглядала, і яким поглядом подивила ся на ню. Уст отворити не була я годна, і на одно слово — нї! але коли я підняла руку, щоби притиснути єї до розпаленої голови, Лєна з переляком сховала ся під колдру…
По хвилї згасила я сьвітло і кинула ся сама в постїль…
Глухий біль, неописане огірченє обняли мене, і тихі стони виривали ся з моєї груди. По що кинула мене доля в житє, поміж ті підлі, тупі душі — нї! поміж гиєни, що не мають нї чувства, нї розуміня для шляхотнїйших зворушень серця!…
|
|
Однозвучне цоканє годинника переривало тишину малої комнати, а сьвітло місяця ляло ся вікном, устелюючись срібними, матовими пасмами на помостї і стїнї.
Трохи згодом бачила я, як Лєна вилїзла нишком з постелї і забрала роздертий зошит до себе.
Очи мої стулили ся. Я аж над ранком заснула.
Менї приснила ся надреньска русалка „Льореляй“.
Она нїби сидїла десь на скалї над водою, перебираючи золоті струни своєї гарфи. Спадаю-
