наповняла єго. Головний престіл, а радше великий образ розпятого Христа на престолї здавав ся немов сьвітлом облитий: а міска інтелїґенция і велика маса знакомих молодої обступила єго зовсїм. Всї бажали молодим людям глядїти прямо в обличя.
Она всунула ся також близько престола і сховала ся за якусь старшу даму, що, вичублена мов молоде дївча, перешіптувала ся без перерви з своєю сусїдкою.
Чувство горячого сорому обгорнуло єї, що й она находила ся тут, і она ховала ся за цїкаві дами, щоб єї нїхто не замітив. Їй здавало ся, що всї мусїли відчути, що й она тут, і відгадати причину єї приходу. Бо що-ж пригнало єї сюди? Ах, просто сьміх бере!…
В послїднім часї она майже числила години до сегоднїшного вечера, ну — і діждала ся вкінци єго! Ах, она була би сама з себе реготала ся, що всї кругом неї обглядали би ся за нею. І чи не варто було заглянути їй в лице? Чи такий конець не був інтересний?
Она схилила голову боязко за спину дами, що перед нею стояла, і майже не важила ся дивити ся на зібраних. Они ждали в цїкавій нетерпеливости, заглядаючи раз по раз до входових дверий. Скілько то їх було, жінок і мужчин! завсїгди суть се лиш жінки і мужчини! А як блїдо і втомлено і скорбно виглядали лиця декотрих жінок! Майже всї они — думала она — стояли також раз тут, складали присяги „вірности“ і здобули собі тим „історию“. Тепер стоять і ждуть.
Чого ждуть? Що-ж хотять они бачити? Чи се якась новина для них? Коли-б їх всїх історию злучив до купи, то вийшло би одно і то само.
