„І в тім я помилила ся!“ А коли він мовчав, говорила она далї. „Скажіть, як менї жити в теперішних обставинах, щоб моє житє стало подібне до житя вдоволених, або нї,“ закинула живійше, „скажіть менї радше, яку ролю надали ви Русинкам або й менї, н. пр. нинї, заявляючи менї свої заручини з Полькою?“
„Ролю вам?“ промовив він зчудований.
„Так; на вашій рускій шахівници“…
Хвилю дивив ся він безмовно на Наталку. Опісля заграв якийсь лихий усьміх на єго устах, і шукаючи очима за шапкою обізвав ся: „А так! Тепер розумію; та що менї богато говорити? Сим разом, т. є. тут я невинний. Ви вибрали собі самі ролю на тій шахівници. Менї остає ся хиба пригадати вам високе значінє сеї ролї; а то — ваше змаганє до „полудня людскости, до висшого чоловіка“…
Она дивила ся на него своїми великими очима, що на єї блїдім лици тепер аж горіли, — і неначе линула думками дальше, як він бажав…
„Отже се моя провина!“ промовила гірко. „Се тота недуга, задля котрої прийшло ся менї тілько терпіти, проклін, що споганив менї вже житє дома і пігнав між чужі люди! Гаразд!“ додала з якоюсь веселою гордостию, „я буду єї наслїдки зносити. Бувши дитиною, я бажала летїти через море в полудневі краї, котрих красу уявляла собі моя фантазия в тисячних барвах. А вирісши, я бажала, щоб ми стали інтелїґентним народом, свобідним, непоборимим в своїй моральній силї, щоб дійшли також до „полудня“. Розуміє ся, кожда а кожда одиниця (думала я собі) мусїла би сталити свої сили, перемагати і
