На хвилинку сховала я лице в долонї, і стала пригадувати, що думала перше. Думки від єї голосу, мов налякані, розпорошили ся.
Она сьміяла ся роздражнюючим сьміхом, а я чула, як менї підступала кров до лиця.
„Від бабунї лишила ся ще і цукорничка. Вправдї не срібна, але за те дротована. Правдива старо-француска порцеляна!“…
Я все ще не відзивала ся…
„Чуєш? Я хочу, щоби ти згасила сьвітло і лягла спати. Ти!“
Мене покинула нараз вся терпеливість, а пірвала шалена пристрасть. З окриком дикої злости вхопила я за зошит і шпурнула ним до землї. Серце товкло ся в менї до розпуку, і згорнувши руки на грудях глянула я на ню.
„Чого тобі ще треба?“ спитала голосом, що змінив ся від зворушеня.
„Нїчого від тебе не хочу. Але скажи лучше, до чого та театральна поза?“ Она говорила в зухвалім тонї, опісля мов пригадала собі щось і додала: „Чому у тебе розплетене волосє?“
Я відвернула ся від неї, не відповідаючи їй нїчого.
„Я хотїла би знати, длячого в тебе розплетене волосє“ — домагала ся она знов.
„Для чого? Бо розплетене не важить так тяжко, так менї здає ся… Може і се не дає тобі спати і шкодить твоїй красї?“.
Єї очи заіскрили ся.
„Так ти гадаєш, що ти красна? Пожди, я знаю добре твої думки. Ти огидна, причаєна кокетка! Ти хочеш удавати якусь „русалку“, вправляєш ся в якусь видуману безсоромну ролю, може Гайного „Льореляй“? Ти єго раз у
