Єї щоки горіли мов по якім удари і она лиш бачила, як довга спина сеї дами зігнула ся нїби з питанєм до него. Між обома дамами (і якась старша сидїла там) зазріла она мимоволї ще раз єго лице. Ій здавало ся, що оно мало вигляд таких лиць, що готові все до послуги…
Механїчно звернула ся в иньшу алєю і так само без думки усїла на першу лавку, що подибала.
Чи не покрило ся все румянцем сорому? Все, що було з нею доси однодушне?
Она була би припала до землї, була би зарила лице в листє зі встиду, що єї душа роздягла ся до наготи, а на те лучило ся їй отсе!
Она відчула, як на ню впливало щось таке, що була би найрадше землю розривала. Така ганьба!
Так сидїла она на лавцї з заслоненим обличєм, похилена глубоко до землї…
Оскаржувати когось? Н. пр. єго? Ах, то не випадало! Єї чувство справедливости було надто вироблене, щоб змогла то вчинити. Між ним і нею не було прецїнь нїяких певних відносин і тому він не був виноватий, а она з тими довгими плечима не була також винна… отже що?
Она затяла зуби і була би в голос ридала, однак погамувала ся і била тілько мовчки пястуком о поруче лавки… „Марко! Марко!“ простогнали раз єї уста. Чому не було єго тут, щоби вступив ся за неї; нї, коли-б він тут був, то їй таке було би не лучило ся…
По якімсь часї успокоїла ся трохи.
Що обходило єї те все? Нехай він женить ся з тою з довгими „плечима“, що була єму та-
