щось з інтелїґенциї і були гнучкі і майже жіночі. Н. пр. коли звисали нерухомо з поруча крісла… Ті єго руки була би так радо держала в тій хвилї у своїх руках…
|
|
По довгім часї отсе знов думала она над якимись певними відносинами між ним а собою, в котрих він і она занимали-б якесь становиско, грали для себе посполу якусь ролю. Звичайно відсувала від себе все, що мало характер якого „закінченя.“ „Так як оно є“, думала звичайно, „є добре і не потребує зміняти ся.“ Богато з иньших подїй не могло инакше зложити ся — думала она собі — і тому було би нерозумно викликувати щось на-силу, або надто вже потягати до якої вини. Правда, єго поведенє болїло єї, особливо те, що він немов встидав ся своєї колишньої любови до неї. Але тому й прозвала єго в своїм серцю „нерозумним“ і була би лучше умерла, чим виявила перед ним, що занимала ся ним. В тій хвилї була єї душа так переповнена ним, що она забула все, чим провинив ся супротив неї, та була би з ним „поєднала ся.“ Ій здавало ся, що она могла би побороти всї єго хиби і вплинути на него так, щоб єго химерна натура випростала ся, чула в собі силу за двох, і то сю певну, спокійну силу, що не обманює нїколи. Коли-б він находив ся тепер десь тут в парку, вийшов з якоїсь алєї проти неї, н. пр. з он-тої широкої, обсадженої так густо липами, що їх віти сплїтали ся разом?… Показав ся наперед здалека, а відтак надходив чим раз близше і близше…
Ах, они би стілько говорили! Она мала би єму стілько сказати! Адже єї вязало з ним
