котрий випрашає собі всякого голоснїйшого і живійшого руху, з винятком звуків пливучої води або пташиного щебетаня. Об'ємисті ґрупи старих бородатих смерек здавали ся темно-синї, а між ними миготїло кроваво-червоне листє білих берез, облите ранїшним промінєм сонця мов полумям.
По-над всїм тим сияло синє, безхмарне склепінє.
Наталка йшла до огородника, що мешкав десь тут в парку, увійшла в парк і звільнила хід. Ідучи містом скорим ходом огріла ся надто і тїнистий холод та тишина, що царювали тут, вразили єї мило.
При ставі, що широко розлив ся, а обгороджений ажуровими штахетами лиснїв з трави мов якесь величезне зеркало, станула мимоволї.
Вода мала для неї незрозумілу притягаючу силу. Она сперла ся о штахети і споглядала з задумчивою цїкавостию на гладку, нерухому, зеркальну площу…
В нїй відбивало ся так виразно погідне осїнне небо з поодинокими білими хмарочками, і вершки дерев, жовті, зелені, темно-синї, червоні… Все бачило ся тут, лиш здавало ся все нерухоме, мов закляте і мов на глубокім недостижимім днї…
Їй стало горячо і она розіпняла пальто. Опісля зігнула ся глубше над водою і в такій поставі якийсь час дивила ся в глубінь…
Єї обгорнуло чувство подібне до туги, забажало ся їй почути на своїм тїлї холодну воду, але не отсю, лиш иньшу, рвучу. Спершу мусїла би надпливати на неї звільна, мов граючись, мов несьміливо, приманюючо, а відтак чим раз скор-
