Було се пізною осению, в рік по смерти Марко, коло десятої години перед полуднем.
В старім парку міскім устелило ся по стежках і алєях сухе, з дерев упавше листє грубою верствою. Дерева з ясно-жовтим золотаво-блискучим або червоним листєм, осьвіченим соняшним сьвітлом, з-помежи ще зелених дерев впадало вже здалека в очи. А поміж величезними, рядом стоячими яворами і густо засадженими иньшими деревами головної алєї звисала ранна мрака великими нефоремними шматами.
Сьвіжий, потрохи землистий запах наповняв воздух.
В парку панувала тишина і лиш кілька помічників огородника і кілька малих дївчат снувало ся по алєях, змітали листє з доріг і вивозили кудись.
Крім них не було нїкого видко.
Мовчазний парк з своїми алєями, з своїми дорогами до їзди і нерухомими, мармуровими статуями, лежав в своїй осїнній красї поважно, мов якийсь замкнений аристократичний сьвіт,
