буде найкрасша хвиля в єго житю. А раз був у мене і дивив ся за чимсь у вікно. Саме тодї вертали ви з проходу і переходили городець перед верандою, а ваша Діяна витала вас веселими скоками. Ви зігнулись до неї і поплескали єї по голові.“
„Чи панна Верковичівна не приходить нїколи до вас тепер?“ спитав, не зводячи з вас погляду.
„Нї,“ відповіла я.
„Розуміє ся,“ відповів глумливо, „она скорше загине нїж піде проти свого переконаня. Она все ще така сама.“ По єго устах пробіг дивний усьміх і він додав по хвилї: „Колись переконає ся, що єї погляди не відповідають житю і що такою, якою власне єсть, не вдержить ся в нинїшних часах.“
„Опісля випитував ся, хто до вас найбільше заходить, чи у вас широка корреспонденция, і з ким ви найбільше сходите ся. О, він супроти вас, дивно, дивно настроєний, і менї все здає ся, що ви могли би єму неодно сказати.“
Відтак, каже Румунка: їй видить ся, що він оженить ся дуже богато, бо раз сказав їй, що та, що схоче єго імя носити, мусить мати трийцять тисяч; він крутить ся коло якоїсь богачки, Польки, але рівночасно обсьміває єї; він не вірна натура, не вірна, мов та собака, она єго ненавидить! І обнявши дївчину притиснула єї щиро до себе, мов би проживала з нею цїлий час в найбільшій приязни, і пішла. Наталка била ся довго з думками, розбираючи ті єї слова, а замітка, що він настроєний супроти неї дивно, зворушила єї чимало.
