„Нї“, відповів сухо.
„А знаєте, чому?“
„Чому?“
„По перше тому, що поводить ся так гордо, мов би походила прямісенько з князївского роду, а по друге она зовсїм убога, а до того ще якась компанїонка.“
„О, то не завадило-б їй, що она компанїонка“, замітив він.
„Не завадило би, коли-б не була, як кажу, така горда; впрочім, нї, подумайте лиш, компанїонка!…“
„Але-ж она тепер не компанїонка, она й не є нею з заводу, і давно не була нею. Єї не можна навіть трактувати як таку, і я переконаний, що у покійної Марко она не була простою, буденною товаришкою.“
„То тепер она ґувернантка і учить чужі дїти за гроші…“
„Бо не хоче сидїти на ласцї у своїх кревних.“
„Гадаєте? ха-ха! бо бавить ся в горду. Я єї вже пізнала.“
„Справдї?“
„Справдї, і тому не віддасть ся. Представте собі: у нас пробував недовгий час брат мого мужа, молодий, живий, прегарний мужчина. Раз нудили ся ми страшенно і він спитав, чи в мене нема під рукою яких знакомих дам, з котрими можна би забавити ся для розривки. Я оповіла єму про неї, а він і напер ся іти до неї. І що ви думаєте? Ви думаєте, що она була менї за те вдячна, що я дала їй можність познакомити ся з нежонатим і маючим чоловіком? Борони Боже! В першій хвилї мов налякала ся нас; а
