„Нї? Се було би гарно, тим гарнїйше, що він вашої любови не гідний, і оно було би лїпше для вас, однак признайте ся, що він впливає на вас своєю істотою!“
Я здвигнула згорда плечима.
„Ну, так, до сего я признаю ся. Він впливає на мене, так як якась музична штука, котрою чоловік раз упивав ся, а відтак по якімсь часї чує єї знов. Другий раз не робить она на него то само вражінє, але зворушує таки в нїм деякі струни; она-ж єму така знакома! Ах, Оксано, він дитина тої самої нациї, що й я!“
Она усьміхнула ся смутно і сказала півголосом: „А я би хотїла, Наталочко, щоби ви любили кого иньшого.“
Кого? — я не питала. Спаленївши сильно при єї словах, я відвернула ся від неї і мовчала. В менї забило ся серце, неначе-б мене зловив хто на лихім учинку. Я знала, що она мала на думцї Марка, але я не могла о нїм з нею говорити. Менї здавало ся все, що коли говорить зо мною про него, старає ся зазирнути в мою душу, щоби відтак донести о станї єї єму. А того я не хотїла. Нї, нї защо в сьвітї нехай не дізнасть ся він, що любити любила я властиво єго, що з довірєм звертала ся душа моя лиш до него, але що я берегла ту тайну в глубинї серця і о нїй не сьмів нїхто дізнати ся. Ах, я була дитина, коли думала, що єго розгнївало моє знакомство з Орядином! Що се могло єго обходити? Непоборима сила тягнула мене до него, до спокійного, до вірного, до „аристократа духа“ і я відчувала, що в пожитю з таким чоловіком можна відзискати душевний супокій і пізнати те,
