цїлуєм назад те трійло, що она зложила своїм фарисейским поцїлуєм на ваші чисті уста, і не давайте ся їй нїколи цїлувати!“
Я схилила ся у-друге і наші уста злучили ся довгим щирим поцїлуєм. „Тепер був би… була би панї Марко з мене задоволена,“ прошептала більше до себе, а відтак сказала в голос: „Ви не замітили, як она стріляла за вами очима і за ним, чи він споглядає зчаста на вас? Але і він, Наталко, і він не подобає ся менї.“
„Чому?“ спитала я зтиха.
„Я вже знаю, чому.“
„Що він був повинен остати ся?“ говорила я несьміливо.
„О, нї, не з тої одної причини, але так взагалї. По перше: Чого прийшов до вас тепер, коли нїби погорджував вами, а що найменьше старав ся вас переконати, що ви єму байдужі? Чому не відвідував вас, коли жила ще Марко? Те, що був на похоронї, иньша річ, хоть був би лїпше зробив, коли би був не прийшов. Менї видить ся, що явив ся тодї з цїкавости; з якої? То вже моя тайна, чи властиво комбінация. О, він стратив вже той змисл чистоти, котрий лучив вас давно. Ах, Наталочко!“ додала журливо „я журю ся тим, що ви єго любите!“
„Я не люблю єго, Оксано!“ відповіла я непевним голосом.
„Не любите?“ повторила она і дивила ся питаючим поглядом на мене. „Я вам не вірю, бо ви дивна натура. Вживши ся цїлою душею в єго істоту, любите єго хоть не так, як давно, але любите фантазиєю; плекаєте фантазиєю то чувство“.
„Нї, Оксано!“
