Орядин піднїс ся живо. „Маєте вже білєт?“
„Білєт? Нї, ми маємо льожу.“
„Шкода, я хотїв вам чим небудь прислужити ся.“ І Орядин нїби посумнїв.
Она усьміхнула ся і вдарила єго свавільно коралями по плечах.
„З вас великий фарисей!“ сказала. „Впрочім коли хочете менї прислужити ся, то ходїть зо мною до міста, і поможіть нести коронки, бонбони і вахляр. Взагалї позваляю вам, коли будете чемно поводити ся, відвідувати мене; розуміє ся“, додала іронїчно, побачивши на моїм лици здивованє, „що аж тодї, коли мій муж поверне. Приведїть і кількох дотепних товаришів з собою, мій муж грає дуже радо в шахи, а й я не нудилась би так.“
Він склонив ся перед нею глубоко і заявив з сияючими очима, що буде старати ся, вчинити єї волю, і що і він грає дуже радо в шахи.
Так? То може він навчить єї сеї гри, бо в єї мужа нема терпеливости і він любить лиш з готовими грачами грати…
Він склонив ся у-друге а она, звинувши ся мов та гладонька гадина, та зібравши одною рукою елєґантско довженний шлєп, подала другу руку Оксанї на прощанє, а менї надставила з несказано ґраціозним рухом голови уста до поцїлунку.
Я чогось змішала ся, спаленїла, а відтак приступивши до неї, поцїлувала єї.
Відтак пішла.
Попращавши ся з нами з поспіхом, пішов і він, заявивши, що має в містї також якусь справу до полагодженя.
|
|
