|
|
Так сьпівала она, перериваючи пісеньку веселим сьміхом, а опісля забалакала знов про щось иньше, а балакаючи задавала питаня, на котрі не жадала відповіди. При тім грала ся своїми коралями, мов дитина, а курила тютюн як Турок.
Я заняла ся самоваром. Она була так напудрована, а уста були в неї такі незвичайно червоні, що я встидала ся за ню.
„Чому варите заєдно самі чай?“ спитала в мене нараз. „Чому не заставляєте до того своєї старої Домки? Гу, який се страхопуд!“ додала нїби жахаючись. „Дивить ся на мене так дивно, що менї насуває ся инодї думка, що вибила би мене, коли-б мала яке право до мене!“
„Я люблю то сама робити“ — відповіла я їй спокійно, не звертаючи увагу на єї послїдні слова. „Се не трудна робота. Крім того не хочу старої жінки за надто трудити, она й без того обслугує мене більше, нїж повинна за свою платню. Привязала ся до мене Бог знає чому і вештає ся задля мене і так досить!“
„О ви!“ кликнула Румунка з якимось усьміхом, про котрий не можна було знати, чи він добрий чи злий. „Ви не знаєте, що з такими людьми не варто бути добрим? Мужик все мужиком!“
„Ну, се річ погляду.“
„Ах, що там річ погляду! — Коли хто вже раз слугою, то нехай обслугує, а коли хто вже раз паном, то най панує. Се також щось
