Нехай собі лиш хто небудь уявить, як їй тут дїє ся. Тут мусить она сама ходити за глупими орудками для кухнї і дому, а там у них ходив єї муж. (Там все ходять по такі орудки мужчини). То псує їй за кождий раз гумор на цїлу днину, а на остатку виходить таке, що все, що купила, купила зле. Нинї лучилось їй знов таке. До лиха! вже що правда, а тут і пудру не можна дістати доброго!
Ми розсьміяли ся, а она нїби все ще гнївна, говорила дальше:
Дїйсно тут чує ся она дуже нещасливою, і плаче вже від тепер, що буде мусїла може ще з пів року тут мучити ся. Она властиво не знає, що собі єї муж думає! Ох, що за глупота, бути інжинєром!
Орядин замітив, що єї муж пробуває певно дуже часто в дорозї.
„Розуміє ся, що в дорозї. В дома він майже гість. Кажу вам, я гину з нудьги!“
„Чим занимаєте ся звичайно?“ спитав єї.
„Чим?“ спитала зчудована і видивила ся на него своїми гарними, блискучими чорними очима. „Чим же маю занимати ся?“ А по короткій задумі, підчас котрої гризла свої червоні викочені уста, відповіла: „Часом гафтую, деколи печу сама тїсточка (тепер не варю дома, бо до тих слуг не стає менї сили), пю чорну каву, виходжу на прохід, переглядаю журнали, бавлю ся з Фітіцою, курю… що-ж маю робити?“
„Дїйсно, що-ж маєте робити!“ сказав Орядин. „Так самій жити!“
„Неправда?“ звернула ся она до него живо, мов би почула з єго слів відгомін свого душевного голосу. „Нема до кого й слова промо-
