Він удав, що не чує єї.
Она має бути богата, говорила далї Оксана, і має мати дуже богато поклонників!
Він здвигнув плечима. Що се єго обходить? Опісля відповів ляконїчно, що „так“ і вдивив ся уважно у кружки диму із свого циґара. „Се і чинить єї деколи інтересною“, докинув ще.
О скілько?
Ну, коли она відпекує ся женихів. Они не мутять цїлком єї душевного настрою. Она така певна в своїм поведеню, думки єї такі вироблені, і она так розуміє кермувати ними, мовби они лиш на те були, щоби їй піддавали ся…
Отже она царівна! кликнула Оксана (а я так і прокинулась при тім слові), а опісля додала зниженим тоном, мов в задумі: „Она Полька“,
Він відповів, що Полька.
Она не прилучилась би до єї проєкту; правда, що нї?
О нї! она не занимає ся такими справами. При нїй не приходить чоловікови навіть на думку щось подібне. Она не розуміє таких ідей. Але она про те все сьвідомий, скінчений характер. Она належить до тих істот, котрі беруть житє так, як оно є, не дивить ся на него, як на який тяжкий обовязок або на яке марне дїло. Одним словом, она вірить в істнованє щастя. Се подобає ся єму в неї. Впрочім она єго нїчо не обходить.
Мій погляд спинив ся на нїм повно, довго. Чому накидувало ся менї знов якесь прикре немов почутє, немов пересьвідченє, що ми віддалили ся ще дальше від себе?
