і не знав нїчого. На моє питанє, чи читає богато, відповів паленїючи, що „нї“. Він тепер такий перетяжений працею, має стілько „вчити ся“, що та єго колишня страсть зовсїм завмерає.
„А я чомусь думала, що ви мусите дуже любувати ся в лїтературі,“ обізвала ся Оксана.
Чому она се думала? Так їй здавало ся. Тому здавало ся, що він тодї мав той відчит.
О, той відчит то ще давна праця, ще з зовсїм иньшого періоду єго житя. Єго присилували „виступити“ з відчитом і він рад-нерад мусїв на те згодити ся. Тодї віднайшов одну з давно писаних праць, переробив єї і відчитав.
А она думала, що він робив все те з иньшої причини. Що (тут усьміхнула ся жартовливо) занимає ся женьским полом, їх критичним положенєм і сучасними т. зв. палючими питаннями…
О нї! Він навіть тепер сторонить від женьского пола. (Менї підчас тих єго слів кров немов поломінь вдарила в лице). Заходить лиш дуже рідко в жіноче товариство.
А в неї саме нинї (побачивши єго тут у панни Наталки) блиснула думка, запросити єго до одної працї.
До якої? Він дуже зацїкавлений.
Се немозольна праця і вимагає лише знавцїв. Она постановила собі видати спис книжок для жінок, в котрім подано би заголовки і зміст найлїпших творів з усїх галузий наук, белєтристики і т. п. — Зміст мав би подавати ся лише кількома словами, але так, щоби кождий бажаючий щось розумного прочитати, знав із спису від разу, що за річ бере в руки, з якого ча-
