В якийсь час потім відвідав мене Орядин.
Мене се зчудувало, і я змішала ся в першій хвилї так, що аж сьмішно було. Правда, він був і на похоронї, і о скілько я тодї могла замітити, здавав ся менї навіть сильно зворушеним, що поєднало мене з ним чимало, однак по що прийшов він нинї до мене? З простої цїкавости знати, як я тепер жию?
Був у веселім настрою і я не бачила єго вже давно такого.
Майже враз з ним прийшла і Оксана. Я була їй дуже вдячна, що вміла саме тодї заговорити, коли анї я анї він не мали що сказати, взагалї, що прибула. Без неї не була би вела ся між нами яка небудь розмова, між нас застрягло вже раз щось, мабуть на віки.
Розмова вела ся про паню Марко, про моїх кревних, про моє житє і про тото, що оно плило так тихо і незамітно.
„Ви зле робите, що відтягаєте ся від сьвіта“, говорив він. „Житє таке барвне, має в со-
