вав і нас, і споминав, що ти жиєш лиш з вибраними „расовими“ людьми. Прошу тебе, що се за люди? Чи мають добрі становиска? Побирають велику платню? І — не встидай ся, Наталко! — чи тобі не трафляє ся нїчо? Я щось чула про тебе, та не знаю, чи правда, а то що ти маєш аж двох адораторів, один пристойний, а другий бридкий, але той бридкий славна партия. Напиши нам о тім, щоб ми веселили ся з тобою. Коли-б ти тепер ясних суконь не носила, то пришли їх Катунї, она їх зносить, бо фарбувати не варто і лише материя псує ся.“ І т. д.
Я відписала на те зараз другого дня і, розуміє ся, не приняла тїтчиного проєкту що-до відвідин молодого прегарного дївчатка. Замісць того просила я єї приняти від мене дві гарні, майже нові ясні сукнї, котрих я тепер не потребую і принятєм котрих зробить менї приємність. Що-до „расових“ людий, то їх подибую дуже рідко, они дуже лихо плачені, жиють в досить прикрих обставинах і одружити ся їм не легка річ, бо мають досить ориґінальні погляди на житє. Далї що менї „не трафляє ся“ нїчо, бо не шукаю нїчого, а що-до адораторів — то єї поінформовано зле. Гарного адоратора нема в мене, а бридкий поплив десь аж до Єгипту і єму і не снить ся женитись з бідною компанїонкою, котра впрочім анї не ожидає того анї не вірить, щоб він щось подібне зробив. Він гордий, а для неї має упокоренє лише в любови змисл і тому нехай не ожидає нїхто з того якогось романтичного закінченя і т. д.
І чи-ж я неправду писала?
Чи Марко любить мене дїйсно? Тихими самотними хвилями обгортає мене невимовна ту-
