сьвітло. Голову звернула поза себе, щоби бачити, чи за нею хто не слїдить, а сама усьміхала ся приманюючим усьміхом, мов би й на тім нїхто не розумів ся.
Коли по похоронї треба було зійти ся з сином помершої задля обговореня якоїсь там справи, а умовлено, зійти ся в неї, то він, ходячи по комнатї, станув перед тим безсоромним образом. Она, компанїонка, помітивши се, сказала нїби рекомендуючи: „Блудне сьвітло.“
А він?
„Она подібна коло уст до вас“, сказав він.
„Се говорила панї Марко“, відповіла она (навіть не почервонївши) „і тому що она любила сей образ, я взяла собі єго самовільно.“
„Не дарували-б ви менї єго?“ спитав він. „Я любую ся в таких фантастичних творах…“
А она пристала на то, не вагаючись анї хвильки, мов би то випадало! При тім чинила ся така скромна! — Нехай він бере (говорила), она не має, розуміє ся, до образу нїякого виключного права, се було з єї сторони навіть нарушенєм єго прав і т. д., однак не відтягала від него руки, коли взяв єї та Бог знає за що поцїлував. А що она й тодї не зарумянила ся, се мало також своє значінє. Се лучалось їй очивидно не перший раз, хоч як приходила она до такої довірчивости? Він, звістно, мужчина як і кождий иньший, нинї тут, а завтра там, але она?
А коли всї розходили ся і він при прощаню дякував їй щирими словами, що она була для помершої мов донька, то она розплакала ся і не відповідала нїчого. То мало єму виявити єї превелике чувство! Ха-ха-ха! хто би в те уві-
