Сторінка:Ольга Кобилянська. Царівна. 1896.pdf/314

бо як то каже якась нїмецка пословиця: „Nichts ist so fein gesponnen, das nicht käme an das Licht der Sonne“, але на голову також не впав нїхто. Або тота „компанїонка“! Чого поводила ся она так, як би померша була єї мати або пара до неї! Адже мала якихсь свояків, і то, як знали з дуже певного жерела, навіть дуже поважних свояків (тїтчині знакомі, як переконалась я вже опісля, були добре поінформовані!) і она не мусїла тут сидїти! Нехай собі говорить що хто хоче, але для порядної, роботящої, незіпсованої дївчини знайде ся завсїгди дома занятє, іде лише о охоту до працї. В неї мусить взагалї бути славне серце! Ледви тиждень минув, а она вже й картку виставила в вікно, що винаймає комнати. Боже змилуй ся, така невдячність і грубість чутя! пхати зараз чужих в комнати сердечної небіжки? котрої дух ще там лїтає. А вже єї комната то чисте варятство. Жіноча, себто дївоча комната з чисто мужеским характером, Мати Божа! Над ліжком висить револьвер мов у якого полїцая. Фотоґрафії божевільних писателїв і якихсь мужицких поетів, а Божого образа то хоть і до вечера шукай! Одно однїське, що пригадувало щось подібне, то був малий образець, як Ісус Христос молить ся на Оливній горі. Образ сей — то була видерта картка з якоїсь ілюстрованої часописи і (о ганьба!) пришпилений чотирьома шпильками до килимка над єї постелю. Але то не було ще нїчо. В однім кутї тої єї комнати — саме коло якогось Макартівского букету, висїв також „образ“. Він представляв цїлком неодягнену женщину, обвиту лишень в якийсь серпанок, як она нїби летить лїсом, а в руках піднесених високо в гору держить якесь