„Она за тебе не піде, Муню! на те спустись!“ — кликнула насьмішливо Лєна.
„За мене не піде?“
„За тебе не піде! Ти з усїх хлопцїв найменьше єї обходиш; она романтична натура, не забувай сего. Окрім того она буде вибирати, она й може вибирати, бо дїйсно маєтна дївчина“.
„Не думай лише так — обізвав ся він так само глумливо. — Я дїйсно не знаю, кого би могла бажати собі за мужа, як не лїкаря. Ти, бачу, не береш таких справ досить реально. Чи думала ти коли небудь над тим, що властиво мужчина, а що жінка? Мужчина то „всьо“, а жінка то „нїчо“. Ви дївчата від нас залежні, як ті рослини від сонця, від воздуха. Чуєш? ти!! Ми надаєм вам змислу, поваги, значіня, одним словом, все. А коли она хоче вибирати, то нехай собі з Богом вибирає. Менї не тяжко і деінде обглянути ся. Богатих партий в сьвітї ще найде ся. Дївчата підростають раз в раз, як ті гриби; і всї они хотять замуж вийти, всї що до одної! Може ти хочеш остатись старою панною?“
Вуйко і тїтка розсьміяли ся, а й Лєна скривила уста до усьміху. Менї ударило в лице немов поломінь.
Нїчим є жінка?
І такий бездушний, ограничений хлопець осьмілив ся говорити в такий спосіб о жінках? Що давало єму до того право? Природа? Однак він говорив правду. Ми дїйсно від мужчин залежні, мов ті рослини від сонця, від воздуха. Але-ж з якої причини? Чи та причина — то незглубима, вічна загадка, до котрої і приступити годї?
Я зложила шитє і вийшла нечутно до побічної комнати. Тут було темно і тихо. Втомле-
