кійно на другу сторону і застогнала жалісно. Опісля уснула.
„Gott ist keine Illusion!“ казала она і на якій підставі? Але правда, в неї були свої думки, і она вірила в Бога, хоч не ходила нїколи до церкви. Від часу, як поховала свого мужа, перестала бувати в Божих домах, але не говорила нїколи, чому.
„А коли-б Бог і був іллюзиєю“, плутало ся менї щось довго в голові, то она єсть, як сказав раз один славний чутливий мужчина „послїдною великою іллюзиєю людскости…“
Чи се не злочиньство розбивати ту іллюзию? Чи людскість без сеї іллюзиї буде лїпша?
|
|
Коли я в дві години пізнїйше уснула, приснив ся менї Христос.
Стояв одягнений в довгу тоґу, руки зложив на грудях і ждав.
Велично, жарко сходило сонце і єго промінє сипало ся на него мов плавне золото. Єго лице, лагідно смутне було звернене на захід. Звідси долїтав, немов від зближаючих ся филь народу, ріжнородний гамір, зойки, сьміх — переражаючий сьміх. Він немов знав, що отсе все мусїло наступити, бо не дивував ся анї трохи і по нїм було видко терпеливість і готовість довго ждати.
Переходячи попри него, я склонила ся.
„Чому кланяєш ся менї?“ спитав спокійно. „Чи не чуєш? Там на заходї сьміх. Сьміють ся з Вітця мого і з мене. Але они мусять сьміяти ся, бо настав час сьміху і знесиля. Настав час, де їх житє мучить і викликує безнадїйність. Я вижидаю відзиву сьвіжої і чистої сили, а ти чого шукаєш?“
