сторони я тїшила ся єго ростом і відчувала якесь вдоволенє. Чи не була се по части і моя заслуга, що він покинув свій плян загребувати ся десь на селї і жити „лиш для себе“? А так коли стане независимим, то повстане (як говорив менї ще перший раз) проти того, що єму видасть ся найтяжшим лихом нашого народа, і буде боронити прав єго. Правда, зовсїм безінтересно не поступала я собі тодї. Я не могла в ті часи стати єго жінкою, але коли-б я була перемогла себе і дала слово? Так поступає собі неодна, особливо ті, що жиють в зависимих обставинах, але я не хотїла йти тою дорогою, она видала ся менї негідною мене і єго. А тепер, коли він справдї йде в гору, ворогує на мене, що я не хотїла єму подати руки до буденного щастя. Чи щаслива я може? І що-ж, коли-б ми були й побрали ся? Були би певно тяжко працювали, були би певно отупіли потрохи, збайдужнїли, — а так нема в моїм житю лиш жадного „закінченя“, і „істориї“. Я й бою ся якого там „закінченя“; менї здає ся, що коли-б оно настало, зачинились би менї двері до всїх сфер думаня на завсїгди; нї, у мене неприхильна натура до того.
Тодї, коли я єго любила цїлим жаром першої любови, була би може й полагодила якось свої відносини, а тепер от що виросло з непорозуміня і фалшивої честилюбивости! Нї, де вже раз любов панує, нема місця для думок; а де думки беруть верх, блїдне она нечайно і завмирає.
Перший раз ми не думали богато над своїми істотами.
