„Го-го! я знаю, мамочко, що ви хочете казати!“ — перебив їй сьміючись Муньо. — „В вас є та думка, щоби я з якою богачкою заручив ся. Не так?“
„Так, мій сину!“ — відповіла тїтка. „Я справдї о тім думаю. Лиш тим чином міг би ти пійти на медицину. Чи се може зле?“
„Зле на стілько, мамочко, що я хочу бути свобідним. А заручивши ся, обтяжив би себе зараз якимись романтичними обовязками. Я в романтику і ідеали не бавлю ся. Я хочу діпняти лише одну цїль, а цїль та — богацтво. Все проче для мене річ побічна“.
„Навіть і ми, твої сестри, Муню?“ — вмішала ся знов Лєна, промовивши голосом, що аж тремтїв з якоїсь внутрішної лютости.
„Не впадай в траґедію!“ — відповів він згірдливо. — „Я мушу піти на медицину. А коли батько не зможе мене сам удержувати, то я заручу ся з якоюсь богачкою. Межи нами сказавши, мав би я вже одну, гм… гм“… Він усьміхнув ся многозначучо і глипнув скоса на матїр. І она усьміхнула ся. Він був єї любимцем, і згоджував ся з нею під кождим взглядом знаменито.
„Згадайте, мамочко!“
„Не маю часу на здогади, мій сину“.
„Ну, то я сам скажу! Що ви сказали би на пр. про Ольгу С.?“ — Він закинув одну ногу на другу і глипнув на матїр. Єї лице остало ся при тих словах все однакове, камяне, зимне.
„Ольга С.? Ну, — казала мов би роздумуючи — вибір не злий. Вправдї она делїкатної будови і дуже розпещена, звичайно як всї одиначки, при тім трохи і зарозуміла, але коли она тобі, сину, до вподоби, то й менї також“.
