бажають Бог знає чого, ожидають чогось, передчувають щось, а опісля плачуть. Се те в мене, дорога панї, що я чую ся самотна. А що до „нещасливости“ то будте спокійні. В моїм житю так мало „подїй“, що… що я не можу чути ся „нещасливою“. І при тих словах я розсьміяла ся тихим сьміхом.
Она поглянула на мене і я відчула, що мій сьміх не вдоволяв єї.
„Чи хочете тим сказати, що ви не замужні?“ спитала.
„Так; але чи лиш подружє має ту силу ущасливляти чоловіка? Менї здає ся, що се залежить цїлком від єго успособленя, від єго склонностий, від поглядів на житє…“
„Чи ви говорили іронїчно про подїї свого житя?“ спитала знов.
„Так, і нї. В моїм житю мало подїй, а однакож скілько відчула я, скілько передумала! Але все те не має жадної вартости супроти того, що я невіддана!“
„Тепер ви колючі, Наталко!“
„Може, панї Марко. Моя істория се не то, що я пережила, лише то, що я передумала головою і серцем. Але небавом вступлю у вік такий, в котрім дївчат називають уже „старими“. Тодї стану зовсїм неінтересна для нїкого; тодї скінчить ся моя істория.“
„Ви уявляєте собі щось непотрібне і гризете ся опісля.“
„Нї, я не грижу ся, я навіть сьмію ся з того; але я пересьвідчена, що й тут сьмію ся лиш я сама. Впрочім я не можу собі уявити, як то можна бути старим.“ А по якійсь хвилинї
